Головне — це бажання і талант. Інтерв’ю з Романом Штігером

Роман Штігер — молодий український поет, учасник літературних фестивалів :“Львівський форум видавців”, “Київські лаври”, “Гоголівка”. В 2013 році світ побачила збірка “Невірші”.

Зі збірки “Невірші”:

Просто хочеться бути потрібними
як свіже повітря що мілко
подрібнене на різні частинки
врізається в наші долоні порізами
насправді хочеться безмежно
вірити в те чого чого уже з покон віку
не вірилось і по-різному дивитись на світ
а ще інколи бути хоча б собі вірними.

Чи можна очікувати найближчим часом нову збірку?

В мене є на робочому столі текстовий документ, в який я зазвичай щось записую, а через деякий час, коли є бажання, повертаюся до цих нотаток. Але такого обсягу матеріалу, щоб видати книжку, немає. Я зараз байдикую і нічого не роблю. За минулий рік я написав шість віршів. Тому в цьому році збірки не планую, можливо на наступний. В мене є досить таке трагічне бажання- це просто бути поетом однієї збірки (посміхається). Можливо, через деякий час перевидам збірку в кращому видавництві, доповню новими свіжими віршами. Як на мене, то це може продовжуватися до безкінечності. Старі вірші набридають, нові — подобаються. Видати зараз нову збірку і назвати її якось по-іншому, наприклад, “Невірші-2” чи “Невірші повернення”, а не “Невірші” — я не бачу сенсу. Матеріалу поки немає, і я очікую якихось глобальних зрушень.

Твоя творчість- це захоплення, стан душі?

Це настільки складна хімія, а я — настільки складна людина, що я не знаю, чим я завтра буду займатися, чи я писатиму, чи торгуватиму наркотиками, чи стану якимось інженером. Тому — важко сказати.

Як рідні ставляться до такого виду діяльності?

Батьки вже змирилися, раді звісно. В мене була презентація минулого року в рідному Жидачеві в районній бібліотеці. Я тоді соромився, бо поприходили всі мої рідні: бабуся, мама, тато, сестра. Взагалі було щось таке страшне. На даний момент всі мене підтримують. Мене підтримують в будь-яких починаннях. Мама особливо радіє, каже, щоб шукав себе.

Твоя освіта має відношення до творчості?

За освітою я — інженер-енергетик, тобто з літературою це зовсім не пов’язано. Але в цій професії я себе не бачу, зрозумів це ще на третьому курсі, задумувався про журналістику, але кидати навчання вже було пізно. А зараз розумію, що і самому можна самоосвітою займатися, головне — це талант і бажання.

Чим займаєшся у вільний час? Можливо, є якесь хобі?

В мене хобі — це нічого не робити. Це спати довго, це щось солодке. Я люблю читати, спілкуватися з цікавими людьми, подорожувати, дивитися фільми, люблю щось нове в житті, мене приваблюють зміни, нові знайомства.

Знаю, що тобі подобається творчість Тараса Прохаська та Юрія Іздрика, є ще якісь вподобання?

Юрій Винничук зараз мені почав особливо подобатись. Я зараз читаю його книгу “Весняні ігри в осінніх садах”, мабуть вже втретє. Це досить колоритний дядько, дуже барвиста мова, легко читається. Насправді, в мене обмежене коло вподобань. Іздрик, саме як поет, подобається, а Прохасько — це старожил, мольфар, старий дідуган, мудрець, простий і щирий. Ще Жадан в деякій мірі мені подобався.
Ти береш приклад з цих авторів чи просто щось для себе черпаєш?
Звісно, я набираюся їхніх слів, думок, воно в мені синтезує, залишає на мені і на моєму житті якийсь відбиток. Вони для мене частково як взірець, хоча я цього не признаю, але в глибині душі черпаю від них якусь мудрість, переживання.

Найулюбленіший верлібр на даний момент.

Вони для мене всі мої рідні. Мої старі вірші смішні, курйозні, тому є такі, які зараз ближчі по духу, а є такі, що трохи набридли. Є такі, які я можу виділити. Можливо є 10-20 таких, за які не соромно, які хочеться перечитувати.

В одному інтерв’ю ти зазначив, що не слідкуєш за політикою і тобі воно не потрібне. Змінив свою думку?

До ситуації, в якій знаходиться наша країна і що в ній відбувається, навіть найменша дитинка, яка ходить в перший клас чи навіть в садочок, якимось чином причетна. Вона так чи інакше про це думає, чує це в розмовах батьків, по телебаченню. Я думаю, що те, що відбувається зараз в країні зачепило кожного, і кожен почав по-іншому дивитися на речі, багато чого переосмислив, в тому числі і я. А зараз я не стільки цікавлюся політикою, як переживаю. Я не можу сказати, що я щось активно роблю, а просто пасивно переживаю і це найгірше, що може бути. Потрібно гуртуватися. А так як я роблю, робить і значна частина українців. Мене просто тривожить те, що відбувається в країні.

З ким ти спілкуєшся з письменників?

Щоб з кимось близько спілкуватися, то ні з ким. Я сам по собі дуже закрита людина. Підтримую стосунки, час від часу спілкуюся з Іваном Байдаком та Марком Лівіном. Я- вовк-одинак. Коли я починав творчу кар’єру, я добивався все сам. Cам їздив на вечори, сам організовував сольні вечори. Я не потребую знайомств з письменниками.

В тебе з’явилися шанувальниці, вони тобі не надокучають?

Скоріше, я їм надокучаю. В мене були випадки, коли я вночі написав: “Хто хоче послухати вірші — дзвоніть”.
Інколи мені пишуть люди, вони захоплюються, розповідають про свої відчуття від прочитаного. Я всім відписую, дякую за слова, за підтримку, намагаюся підтримувати зв’язок.

Must read від Романа Штігера.

Тарас Прохасько “БотакЄ”.
Юрій Іздрик “AB OUT”.
Юрій Винничук “Весняні ігри в осінніх садах”.

І на завершення порада нашим читачам.

Читати якісну літературу, слухати якісну музику, подорожувати, бути вільними, щирими і цінувати українське.