Марк Лівін – один з найпопулярніших молодих сучасних українських письменників, блогер та музикант. Автор збірки короткої прози під назвою “Книжка”, повісті “Життя та інша хімія”, один з авторів збірки “Люди погоди”. Учасник літературних фестивалів та мистецьких заходів в Україні та за її межами.
Подруга каже, що вдячність наше все. Каже, за все на світі треба промовляти «дякую тобі, Друже згори». Навіть якщо десь-щось-якось-колись не так — все одно дякуй, чув? Вона каже, що наша вдячність стає морями (а в когось ставками чи ріками), на які інші дивитимуться з тим же захопленням, з яким дитина дивиться на перші у своєму житті морські хвилі. Не замислюючись про раціональне.
«Дякую», — кажу я їй, і чую таке ж щире «дякую» у відповідь.
Марк Лівін
Це незвичайне інтерв’ю, бо складається воно з двох різних і водночас схожих розмов. Спочатку ми з Марком перетнулися на Книжковому Арсеналі, на якому він презентував збірку «Люди погоди» та купував книгу Туве Янсон «Муммі-Троль», а згодом я завітала на ранкову лекцію в рекламну агенцію Postmen, де Марк працює на посаді операційного директора. Усе, про що ми говорили, читайте далі, а почнемо, звісно ж, з дитячої літератури.
P.S. Розмова вийшла цікава і ґрунтовна, тому що нечасто настільки співпадають погляди на життя.
ДИТЯЧА ЛІТЕРАТУРА
Коли я був малим, мама приходила ввечері додому, відкривала книжку і починала мені читати, завжди обриваючи оповіді на найцікавішому. Для мене це була дуже дозована література, я хотів більше і тому навчився добре читати в 6 років, коли більшість моїх однолітків тільки-но починали вивчати абетку. А в першому класі я поставив абсолютний рекорд з читання — 130 слів в хвилину. Для перших-третіх класів це було дуже багато, принаймні за мого навчання ніхто цей рекорд побити не міг. Мама мною дуже пишалася. Завдяки їй я читав багато, бо вдома не було телевізора. Подяка їй величезна за це.
Я перечитав серію дитячих книжок Олександра Волкова «Чарівник Смарагдового міста», прочитав всього «Незнайку» Носова, всього Нестайка, Андерсена та Ліндгрен, казки більшості народів світу. Далі почалася доросла література. Я підрахував, що від шести років до теперішнього часу, я прочитав близько 700 книжок. Думаю, що це багато у відношенні до умов, в яких я ріс, і мало у порівнянні з людьми, які присвятили цьому своє життя. Мислячи над цим, я зрозумів, що без проблем можу переповісти сюжети усіх без виключення дитячих книжок, які прочитав. Вони завжди викликали у мене трепетні, теплі емоції. Дитячі літератори апелюють до почуттів, вони занурюють в сюжети без фальші, говорять простою мовою. Тому я дуже добре пам’ятаю емоції, яку відчував, читаючи певну книжку, починаючи з Волкова і закінчуючи «поттеріаною».
Зараз з дитячого я перечитую «Денискові оповідання» Віктора Драгунського. Паралельно з цим – «Життя попереду» Ромена Гарі та «Теорію Ігор» Діксіта та Нейлбаффа. Кілька тижнів тому я почав проводити маленький експеримент в метро. Наприклад, коли я читаю дитячу книжку я повністю зосереджений на сюжеті, на діалогах, герої апелюють до мене і моя свідомість їм без проблем відповідає. Коли читаю дорослу літературу, навіть якщо це Вільям Голдвінг чи Ремарк, я постійно відволікаюся. Думаю: «о, в дівчини гарні New Balance, о, цей чоловік прямує на риболовлю» і все в такому стилі.
ПРОПАГАНДА В ЛІТЕРАТУРІ
Я, мабуть, не настільки в темі, щоб впевнено сказати, чи є пропаганда в нашій літературі, чи нема. Мабуть, є і, мабуть, це правильно. Пропаганда створює одні цінності та відбирає інші. Письменники у цьому питанні стають гучномовцями і не тільки у своїх книжках. Це може бути будь-яка інша форма контенту: пости в соціальних мережах, блоги і всяке таке. Головне, аби навколо цього об’єднувалися люди. Інколи пропаганда маніпулює, інколи роз’яснює. І я не можу точно сказати, що відбувається у нас, допоки це все є інформаційними приводами і вивчається в реальному часі. Думаю, відповідь на це запитання можна буде знайти через покоління, коли період, який ми зараз проживаємо, стане історією, матеріалом для ретельного наукового вивчення. Щодо книжок про АТО — я вважаю правильним те, що вони пишуться просто зараз. Хай навіть у великих кількостях. Ми героїзуємо образи людей, що нас захищають. Так, в багато чому вони перебільшені, ми знаємо про пияцтво воїнів, про нетверезі дебоші і таке інше. Але для наступних поколінь усі ці негативні характеристики будуть затертими і залишиться тільки історичний факт: вони воювали за Україну, вони — Герої.
Для мене важливо, аби в пропаганді була якась позиція. Бо вона несе цінності. І тоді суспільство ділиться на три категорії: людей, які в це вірять, людей, яким байдуже, і людей, які противляться цьому. У такому розподілі завжди існує простір для розмови. Я маю на увазі процес, у якому люди чують одне одного, а не намагаються перекричати чи позбавити опонента позиції. Значно гірше, коли пропаганда позбавлена позиції і є своєрідною формою демагогії, в яку рано чи пізно перестають вірити всі. Тоді розмова перетворюється на балаган та істерики.
ЛІТЕРАТУРНА САМОІДЕНТИФІКАЦІЯ
Я хочу бути чесним зі собою. Я постійно про це думаю. І я не знаю, чи потрібна мені література саме в цей момент життя. Якщо відкинути усі амбіції, егоїзм, бажання бути на поверхні, бажання бути почутим і запитати себе: наскільки це важливо? І чи не розірве воно мене навпіл, чи дозволить мені залишатися собою за будь-яких обставин?
Багато друзів питали, чи не буває у мене припадків зірковості. Я завжди казав, що ні. Я в ці слова вірив, але ніколи їх не аналізував. І от нещодавно мене жостко розкритикували. І це не був хтось знаний. Я тоді подумав: як ти, сякий-такий мудак, смієш щось говорити про мене, та я ж, бляха-муха… І в цей момент до мене дійшло, що проблеми таки є, і вони розміром з Троєщину. Це сталося через те, що я писав якісь тексти, бо від мене їх чекали.
Мені здається, це не правильна стратегія. Треба писати, коли тобі справді є що сказати і воно йде саме собою, без правок. Так, як ти думаєш. Тоді можна не перейматися ані критиками, ані коментарями під постами чи подібною лабудою. Ти сказав правду. Це твій єдиний письменницький обов’язок і ти його виконав.
«У мене немає кумирів, є люди, якими я захоплююсь і вони знаходяться поруч. Вони хороші, тому додають мені сил. А з поганими я не спілкуюся, бо вони діють навпаки. Тому енергії у мене вистачає на все»
ЖИТТЄВА ПОЗИЦІЯ ТА ГРОМАДЯНСЬКИЙ ОБОВ’ЯЗОК
Перш за все, я хочу приносити користь собі. Коли реалізованим буду я, з більшою ймовірністю зможу допомагати тим, хто мене оточує.
«Говоріння про велике ніяк не наближає мене до великих справ. Я зосередився виключно на собі: як змінююсь я, яку динаміку показую, яким є мій ККД.»
Я вважаю, що мій громадянський обов’язок не повинен зводитися до того, аби сильно за когось переживати, моя громадянська позиція виявляється в тому, що я роблю, а не в тому, як я про це говорю. І мені здається, що в своїх вчинках і в тій зосередженості на собі, я є максимально чесним з людьми, які мене слухають. І, відповідно, якщо я розумію, що я говорю своїм голосом, у мене є важливі цінності, то я так чи інакше знайду тих людей, які мене почують, яким цей голос буде потрібним.
«Моя громадянська позиція полягає в тому, аби бути чесним з собою та у ставленні до людей. Основою у цьому всьому є я, а не інші люди, тому я не готовий думати про інших людей, не маючи змоги дбати про себе.»
РОБОТА В POSTMEN, РАНКОВІ ЛЕКЦІЇ ТА ВІДСУТНІСТЬ ДРЕС-КОДУ
Коли ви заходите у фейсбук, він запитує, про що ви думаєте або чим займаєтеся. Його цікавить тільки ваша діяльність, ваша позиція, ваша думка. І це відображає ставлення ваших друзів до різної інформації, яку ви публікуєте. У Postmen ми робимо так, аби подібні думки чи події набирали розголосу серед певної цільової аудиторії. Ми робимо це від імені брендів, політиків чи публічних людей.
Робота зараз захопила мене повністю, все склалося ідеально, бо я займаюся тим, що люблю і тим, на що вчився. Значить всі мої попередні кроки були зроблені не дарма. І головне – це не заважає творчості. А то ж знаєте, як буває – вчився на біолога, став письменником, а для душі більше – програмування.
Щосереди ми проводимо відкриті лекції в нашому офісі. Часом дієві, часом не дуже. Тут важко вгадати, бо народ у нас працює енергійний. Їх нічим не здивуєш, вони багато знають, багато споживають інформації і хочуть споживати її ще більше. Часом настрої після лекції пасивні, інколи радикальні. Але ціль цього формату – активізувати людей, закликати їх до обговорення, об’єднати якимись сенсами. У нас вже побували Любко Дереш, Катя Бабкіна, Андрій Баштовий, Тарас Тополя, Любомир Левицький, Ігор Білиць та багато інших.
Postmen – це такий творчий, креативний простір для самодостатніх, впевнених в собі людей, які знають, куди прямують. Тут немає ніяких обмежень в розприділенні робочого часу, тут немає дрес-кодів, тут немає вертикальної ієрархії. Все залежить від персональної відповідальності. Ми спрямовані на піклування одне про одного і на взаємодію. Але разом з тим ми дуже емоційні, дуже енергійні, готові відстоювати свою позицію і в цьому якраз полягає формула ефективності Postmen.
ОПТИМІСТИЧНИЙ МЕЛАНХОЛІК
Стараюся бути відкритою людиною, я не мізантроп і не соціопат. Я люблю людей, але по окремності. Мені не приносить задоволення бути поруч з ними, не фанатію від компаній, тусовок. Моє коло людей — це десь п’ятеро друзів, з якими постійно підтримую контакт. Хочу бачитись, говорити з ними і так далі, але масові збіговиська мене не приваблюють. Весь вільний час проводжу з тими людьми, з якими мені дійсно добре.
У мене немає рецепту. Але я останнім часом думаю, що треба робити щасливим себе і за можливості тих, кого дуже сильно любиш. А ще дуже добре, коли ти маєш достатньо грошей, слухаєш хорошу музику, добре спиш, займаєшся спортом, не робиш речей, які не хочеться робити. Намагаєшся помічати більше дрібниць навколо себе: кольорів, відтінків, особливостей. А ще, коли мені стає не по собі, я пишу історії з дитинства. У ньому були блакитні кити, які я малював усюди, дзеркальце, завдяки якому я ходив по стелі і журнал про інопланетян, у якому я був головним редактором. Покажу колись, якщо знайду.
Click here!..
Do you feel like you have tried everything possible in order to lose weight? You are not alone—many people have the same problem. The following article is designed to give you tips that you may not have even known existed. By following these tips, you will reach your weight loss goal in no time.
Doctor Who is now considered a British Institute and has come a long way since it first aired on November 23rd 1963. The very first show saw the Doctor travel 100,00 years into the past to help some dim cavemen discover light. After 26 seasons and seven Doctors later the series came off our screens in 1989 much to the disappointment of the huge devoted fanbase. In 1996 an attempt was made to revive Doctor Who but it wasnt until June 2005 when it came back with a vengeance with Christopher Eccleston as the ninth Doctor that put the series back on the map as it were. It then went on for 5 years with David Tenant portraying the Doctor until 2010 when Matt Smith took over the role. Today it is still a great family show and has attracted many new fans.
https://www.cialissansordonnancefr24.com/cialis-ou-autre/