Написання для мене – це вільний творчий політ. Інтерв’ю з Андрієм Любкою

Андрій Любка – молодий українській поет, прозаїк, публіцист та перекладач. Автор трьох поетичних збірок та двох збірок есе. Учасник багатьох українських і міжнародних культурних заходів у Берліні, Москві, Варшаві, Києві, Празі, Стамбулі, Кракові, Інсбруку, Лейпцігу, Львові, Одесі та ін. Окремі вірші автора перекладено англійською, німецькою, сербською, португальською, російською, білоруською, чеською та польською мовами. Митець дав нам ексклюзивне інтерв’ю, у якому розповів про новий, ще невиданий роман, про свої подорожі та про нездійснені мрії.

Ви нещодавно побували у Сербії серед діаспори руснаків. Чи не втратили вони зв’язок з Україною? Як там ставляться до останніх подій у нашій державі?

Це досить своєрідна і надзвичайно цікава спільнота. Руснаки – це українці, які покинули Батьківщину триста років тому і поселились на берегах Дунаю у Сербії. Зараз їх близько п’ятнадцяти тисяч, це тільки ті люди, які офіційно визнають себе руснаками на переписах населення. Мене вражає, що мільйони українців, живучи на своїй рідній землі, в результаті русифікації перейшли на російську мову, а руснаки, знаходячись за тисячі кілометрів від України, змогли зберегти свою культуру, мову та національну ідентичність. Вони всі є справжніми патріотами України. Руснаки стежать за подіями, які тут відбуваються, переживають через них і всіляко підтримують українців. Але тим не менш, руснаки є громадянами Сербії і вони не можуть дати свою власну оцінку цим подіям, тому що тісний зв’язок з Україною вони, на жаль, втратили.

iuSTR2CdJaEВ одному з інтерв’ю Ви казали, що не можете жити в Києві через те, що він російськомовний. Ви незручно почуваєте себе у російськомовному середовищі?

Я абсолютно комфортно почуваю себе в російськомовному середовищі. Київ я не люблю через безліч інших причин, в тому числі через його неукраїномовність. Письменнику надзвичайно важливо знаходитись у близькому контакті з мовою, тому що це матеріал, з яким він працює. Я довгий час прожив за кордоном, майже три роки, і мені конче не вистачало української мови, мені не вистачало нових жартів, нових висловів, бракувало навіть звичайного вуличного говору. Уявіть собі, що майстер-плиточник декілька років не практикував викладання плитки, а потім знову почав цим займатись, так от саме так я себе почував.

Ви часто наголошуєте, що не хочете бути прив’язаним до помешкання, через це багато подорожуєте по різних країнах, постійно змінюючи місце проживання. Зараз Ви живете в Ужгороді. Ви там остаточно осіли?

У мене взагалі складний та цікавий поліамур з містами. Я народився у Ризі, а більшу частину свого життя, цілих чотирнадцять років, прожив у Виноградові. Але своїм рідним містом я вважаю Ужгород, хоч і прожив там всього п’ять років під час навчання в університеті. Саме там я провів свою юність, там вперше пізнав смак дорослого життя, там сформувались мої погляди на світ. Зараз, після навчання і проживання у Варшаві, я вирішив повернутись до Ужгорода. Я планую осісти в Ужгороді, оскільки у цьому місті я бачу своє майбутнє. Але перш ніж це зробити, я повинен виконати ще дві свої мрії – це пожити хоча б півроку у США та у Берліні.

В одному з інтерв’ю багаторічної давності Ви відмітили, що, коли повернетесь до Ужгорода, мрієте зібрати дванадцять найулюбленіших сучасних письменників і поїхати з ними на риболовлю. Ваша мрія здійснилась?

Ні, не здійснилась, адже письменники – це зайняті, творчі люди, яких важко зібрати в одному місці в один час. Наразі в мене з’явилася інша мрія. Я хочу відкрити свій власний бар в Ужгороді, який би мав назву «Дунай», адже саме на цій річці я люблю рибалити найбільше. Туди будуть приходити не тільки мої друзі-письменники, а й звичайні люди і розказуватимуть мені різні цікаві історії, про які я писатиму у своїх книжках. До здійснення цієї мрії ще дуже далеко. Я вважаю, що це на краще, адже, який був би тоді сенс жити та працювати, як би у свої двадцять сім років, я втілив у життя усі задуми.

Усім відомо, що Андрій Любка — затятий рибалка. Яким найбільшим уловом Ви можете похизуватися?

Це був короп, що важив понад чотири кілограми. Хочу зізнатися, що риболовля не є моїм хобі, я не їм спійману рибу, частіше за все просто відразу її відпускаю. Риболовля, радше, — це спосіб відпочити від буденних турбот, заспокоїти розхитані нерви та перезавантажити голову.

Нещодавно Ви приймали участь, у якості журі, в новому проекті гурту “Rock-h-Рокаш” “Загудемо в’єдно”. Розкажіть, як Ви туди потрапили? І чи не важко Вам, як людині, що не має стосунку до музики, оцінювати виконавців?

Ми товаришуємо з “Rock-h-Рокаш” дуже давно, з тих пір, як я знявся у їхньому кліпі на пісню “До милої”. Мене туди запросили як людину, яка не має музичної освіти і може дати свою неупереджену оцінку з позиції слухача. Я знявся лише в одній відбірковій передачі, і на цьому моя роль поки що завершена. Можливо, мене ще запросять в фінал або півфінал.

dcKBoToy6iUНещодавно Ваше оповідання увійшло у збірку “Волонтери. Мобілізація добра”. Чи не пробували Ви самі займатись волонтерською діяльністю? Чи не бажаєте Ви виступити в зоні АТО, як це зараз модно серед митців?

Я вважаю, що якщо щось робити в зоні АТО, то це воювати, а не читати солдатам вірші. Волонтерською діяльністю я теж не займаюсь, хіба що допомагаю пожертвами. Єдина користь, яку я можу принести своїй країні у цій ситуації – це писати тексти та давати інтерв’ю, втому числі для іноземних видань, де мало знають про те, що насправді відбувається в Україні. Це те, що в мене найкраще виходить, в інших сферах від мене було б мало користі.

Останні Ваші дві книжки були прозовими, зараз Ви також працюєте над новим романом. Чи вистачає часу та натхнення? Чи варто Вашим фанатам очікувати найближчим часом на вихід нової поетичної збірки?

Ні, не варто. Ми з моїм видавцем вирішили перевидати минулу збірку «Сорок баксів плюс чайові». Написання віршів – це взагалі дуже містична та таємнича справа, вони самі приходять до мене в голову. На сьогоднішній день мені бракує матеріалу для книги, але я думаю, що вже наступного року набереться достатньо, щоб видати поетичну збірку.

До речі, про Ваш новий роман. Про що він буде? І коли українці зможуть побачити його на полицях книгарень?

Роман вже повністю дописаний, зараз приходять перші, на щастя, позитивні відгуки від рідерів. Події у романі розгортаються у вигаданому місті Ведмедів, яке знаходиться на Закарпатті, біля кордону з Евросоюзом. Колись воно називалося Медів, оскільки це південне місце, там багато сонця, вина і меду. Але коли прийшла загарбницька російська влада, вони дуже символічно перейменувало місто у Ведмедів. Дія роману завершується 24 серпня 2015 року, тому на полицях книгарень, стовідсотково, українці зможуть його побачити до цієї дати.

Хто Ваші рідери? Чи є серед них якісь відомі українські письменники?

Уся “фішка” рідерства у тому, що це цілком анонімна справа. Рідерами мають бути близькі люди, які, не боячись сказати правду в очі, без лестощів можуть дати конструктивну оцінку моїм творам. Я намагався вибрати абсолютно різних за віком, за статусом людей, з різним читацьким досвідом, щоб отримати від них різнопланові та неочікувані коментарі. Серед них є один видавець, однин відомий письменник, моя колишня дівчина та моя подруга-студентка.

fmoy59UgzRMЧи відчуваєте Ви відповідальність перед читачами, коли пишете?

Ні, не відчуваю. Коли я пишу, я ні про що не думаю, я знаходжусь у владі натхнення і повністю поринаю у процес писання. А от вже безпосередньо перед публікацією я думаю чи варто його публікувати, чи не варто, чи може щось переробити, або взагалі публікувати не під своїм прізвищем. Але написання для мене – це вільний творчий політ.

Порада читачам Blackjournal.

Спіть якомога довше. Мені здається, що люди, які нормально висипаються, більш добрі, більш спокійні і менш роздратовані, ніж ті, хто прокидається від будильника.

Следите за нами в социальных сетях:

blackjournal.in.ua

Be First to Comment

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *