Її голос увійшов в десятку голосів нової української музики. Її міні-альбом “Eleсtroacoustic” став одним із 14 кращих українських альбомів минулого року і одним із 8 альбомів молодих українських гуртів, “які вас здивують”. Принципова зміна у звучанні – помітний перехід з формату альтернативного поп-року в ніжне електроакустичне інді і визнання нової музики Каті та її гурту ГАПОЧКА в незалежних музичних ТОПах підказав, що ми всього в одному кроці до надзвичайного. 17 травня на сцені клубу Atlas відбудеться прем’єра нової ГАПОЧКИ – інді-електронного тріо з повноформатним лонгплеєм “Лови мої слова”, одним з унікальних облич нової ери української музики.
“Лови мої слова” — це нова сходинка в розитку групи. Які очікування з приводу виходу нового альбому?
Робота над новим альбомом була розпочата ще два роки назад. Ми спробували працювати з Олексієм Gorchitza, нам сподобалося, як він зробив один трек і ми продовжили співпрацю. Спочатку ми думали, що це буде ЕР, але відбувся Майдан, різні історії, потім ми зробили електроакустику і якось так вийшло, що в роботі над новим альбомом ми перейшли на електроакустику, тому з часом цей міні-альбом став повноцінним альбомом «Лови мої слова». Один трек з альбому зробив Юра Хусточка.
Якщо ви слухали електроакустику, то ви вже чули, що в нас з’явилися нові нотки, більше стали електронним, легшими, йде більше акценту саме на вокал і в новому альбомі буде ще більше електроніки. Через те, що змінився наш саунд, змінилася наша подача.
Які очікування? Я задоволена ним. Звісно, в мене є вже плани на майбутнє, я на цьому не зупиняюся, вже маю ідеї, що робити далі, я вже працюю над новою піснею, поки не відкриватиму карти, що це буде. Але цей альбом мене надихає, я бачу себе такою, якою я є. Мені це подобається. Тобто, не скажу, що раніше це була не я, але це була молодша людина, яка прагнула більше емоцій. Зараз я вже співаю по-іншому, з’явився досвід, як в особистому житті, так і в житті групи. І моє прізвище Гапочка — це моя карма і вона переноситься на карму групи. І зараз це має більш глибокий зміст, більш відкритий для слухача. Тобто, той, хто захоче, порине в цю атмосферу.
Можна сказати, що музика — твоє життя?
Скажу чесно, завжди багато думок, коли ти навчаєшся в училищі, консерваторії, закінчуєш їх і багато в чому розчаровуєшся. Було багато думок зайнятися програмуванням, але я зрозуміла, що я не можу без музики і це треба продовжувати. Пройшов той переломний момент, коли я вагалася. І зараз я рада, я повністю вирішила віддатися цій музиці. Я викладаю вокал, я роблю пісні з групою, даю концерти. Я щаслива.
Нещодавно ти побувала в Ірландії. Які враження від їхньої музичної культури?
Це була дружня подорож. Ми там були 5 днів, потрапили і на День святого Патріка. Слухали їхню народну музику, яку вони дуже сильно всі підтримують. Поняття народної музики в нас і в них дуже різне. В нас все ж таки мало людей, які фанатіють від народної музики. В них багато людей, які, навпаки, це дуже підтримують. Вона в них модернізована. Це приємно слухати і воно чіпляє. Ірландці, вони схожі на нас, але вони більш позитивні, ніж ми. Вони помічають один одного. В нас люди всі в собі, в своїх думках. Кажуть, що ми співоча нація, але ірландці більш співочі. Напевно, нам зробили якийсь аванс, але ми його на даний момент не виправдовуємо.
З чим в тебе асоціюється молода українська музика?
Ця музика, вона як і Україна. Це людина, в якої довгий час був ком в горлі. І в якийсь момент він зник. Був кисневий голод, а тепер кисневе отруєння. З’явилося дуже багато гуртів українських. Зараз ми всі перeнасичені нами самими. Нарешті почали дихати. І через це починається отруєння, бо потрібно підтримувати баланс.
В цьому світі все випадкове чи ми залежимо від інших сил?
Я знаю, що все у Всесвіті працює по принципу балансу. І якщо ти щось порушуєш, то це буде не гуд. Треба відчувати, балансувати. Потрібно триматися середини. Хоча людині це важко. Вона любить і підскочити високо, і впасти. Ми – творчі люди, як провідники того, що бачимо. Не завжди це світло.
Я вважаю, що насправді все випадково. І тут не потрібно шукати великого змісту, причинно-наслідкових зв’язків в тому, що сталося. Це справді могла бути випадковість. Ми взагалі не знаємо, що ми тут робимо. Можна придумувати багато теорій: вибух, Бог, ще якась штука. Мені здається, що це дійсно якась випадковість. І не варто витрачати енергію на пошуки. Варто робити щось корисне і це плюс.
В що ти віриш?
Я вірю в своєрідний настрой. Я вірю в те, що людина спроможна себе перемогти. От кажуть, що людина після 25 не змінюється, тобто вже сформована. Я вірю, що якщо людину забрати з її зони комфорту, то вона почне змінюватися. Варто тільки змінити все навколо, дати цій людині іншу “струну”. Дуже часто люди дивляться в карту, але коли потрапляють на місцевість, то не орієнтуються. Якщо людина змінить те, що їй нав’язують, не буде дивитися телебачення, старатиметься відчувати себе, то змінить себе. Через цей вплив дуже часто люди ламаються. Їм здається, що вони нічого не можуть зробити.
Існує думка, що ліні немає, просто не вистачає мотивації. Як ти вважаєш?
Мені здається, що лінь існує. Існує навіть не лінь, а невігластво. В Ірландії до всього підходять гіпертворчо, ти ідеш по вулиці, тобі це подобається, ти хочеш це бачити. А ми всі живемо у цих радянських будинках і ми ніби нездатні до творчості, в багатьох потреби полягають лише в поїсти і поспати, а не створити якусь загадку, здивування, щоб воно вразило. А те, що в нас є, створює убогість і депресію. Мені здається, що це не лінь, а якийсь пострадянський синдром. Якась така сірість. Ми маємо робити все навколо себе гарним.
Так, взагалі так. Хоча раніше я думала по-інакшому. Я змінююсь в плані сприйняття, в мене був довгий час позитивний, негативний. Зараз я на позитивній хвилі, тобто я все ж таки стараюся шукати позитив, навіть якщо мені роблять боляче, я стараюся шукати позитивні моменти. Тому що негатив не підтримує, ти розвалюєшся, це і хвороби , і депресії. Кажуть, що творчі люди можуть писати музику навіть в негативному настрої. А я не можу. Я тоді просто лежу на дивані і нічого не можу робити. Зараз зі мною такі речі не відбуваються, я розумію, що це життя і ти всього краплинка, і з іншої сторони ти Людина. Ти можеш змінювати те, що бачиш. І якщо зараз в тебе секунда сумна, то вже наступна може бути радісною, про це потрібно пам’ятати.
В чому полягає твоя формула успіху?
Просто треба робити. Можна багато думати, що треба зробити, але так і не втілити це в життя. Можливо, спочатку щось не вийде. Але ти це зробив, ти отримав досвід. І ти розумієш, що тобі це підходить, або не підходить. І якщо ти відчуваєш, що можливо хотів би малювати, сідай і малюй. Якщо ти хочеш малювати, але недостатньо ресурсів, то піди до викладача. Зараз ми необмежені, тобто є інтернет. Якщо немає фінансів, то сідай і займайся через інтернет. Якщо в тебе немає одягу, то є секонд-хенд. Зараз вихід можна знайти в будь-якій ситуації. Тому фраза: “Мені щось заважає” — це не варіант. Ця штука могла бути оправданням 10 років назад. Але ми все одно хотіли розвиватися, ми знаходили шляхи, нам було складно, але ми продовжували. А зараз є все, щоб робити, потрібно лише почати.
Be First to Comment