Богдан Буткевич – журналіст, громадський діяч, фронтмен групи SWEETLO.
В березні квоту української музичної продукції для радіо-ефірів збільшили до 75%. Які думки виникають з цього приводу?
Це, як завжди, палка з двома кінцями. З одного боку, це дуже гарно, нарешті буде підтримка національного продукту. Але, зрозуміло, що це в теорії. В реальності, на жаль, буде по-іншому. Ми вже проходили цю національну квоту, в чому вона проявлялася? Радіостанції після 12 ночі цю квоту набирали. І що визначати національним продуктом? Наприклад, Ані Лорак — це національний продукт? Офіційно вона громадянка України, от її і ставитимуть радіостанції. Прийде до них нацкомітет, нацкомісія з теле- і радіомовлення, почне моніторити мовлення. І вони скажуть, що в них є український ефір. Цієї квоти недостатньо, якщо вже держава хоче в це лізти. Хоча насправді вона не має цим займатися, вона має просто зробити так, щоб для української музики були створені умови для нормального розвитку. Знизити податки для студій, зробити податкові канікули для людей, які займаються певними видами діяльності. Зробіть так, щоб людям було вигідно щось робити. Проблема в тому, що ці 75% не буде чим якісно заповнити. Радіостанції будуть розповідати, що їм знову нав’язують лайно, що вних падають рекламні бюджети. Це так було 10 років. Вони ставили те, за що їм платили рекламні бюджети. Виходить, що це замкнене коло, бо в музикантів немає грошей, щоб зробити більш якісний продукт, радіостанції кажуть, що рекламодавці не дають гроші.
Потрібно чітко усвідомити, що ми розуміємо під національним продуктом. Є така велика проблема як менеджери українських телеканалів і радіо. Це дуже ниці, непатріотичні люди, яким абсолютно наплювати на українську музику і на Україну теж. Вони женуться виключно за прибутком. В нас є інерція, яка ще триватиме певний час. Все одно радіостанція заробляє на рекламі, люди звикли слухати лайно і на це лайно даватимуть гроші рекламодавці. Потрібно якось вмовляти: “Хлопці, ця українська команда дуже крута, а ця українська співачка дуже гарно співає, під неї теж можна давати рекламу”. Але це складний процес, і просто тупими адміністративними методами цього добитися неможливо. І цього, на жаль, не розуміє наш нинішній міністр культури, дуже дякую, що він цю норму повернув, але це далеко не єдине, що потрібно зробити. Треба підходити дуже комплексно, а цього я поки не бачу. В теорії це гарно, а на практиці навряд призведе до якихось швидких та якісних змін.
А як наші музичні канали зреагують на цю квоту, наприклад, М1?
Мені важко щось сказати про канал M1, бо це один з ретрансляторів дебілізму в цій країні. Те, що цей канал крутив до останнього часу — в мене цензурних слів нема, це не музика, це пряма програма дебілізації особистості, перетворення людини на тварину. Мені важко сказати, що вони будуть робити. Все одно на першому етапі всі будуть шукати як цей закон обходити, у нас так завжди на всі закони реагують. Просто наступив момент, коли це вже незворотній процес, тому що російський ринок закрився, нарешті ми перестали бути частиною “русского мира” — це точно. І цим людям прийдеться підлаштовуватися під нові реалії. А нові реалії такі, що в нас за останні 5 років виросла ціла плеяда шикарних музикантів, дуже багато якісної музики, якій нема куди вийти, яка сидить в інтернеті.
Але якщо телебачення захоче бути в тренді, а воно буде змушене це зробити, то якось підлаштовуватиметься. Як вони це робитимуть, я не знаю, просто їм не довіряю. Люди, які там працюють, довели, що за копійку вдавляться, вони не думають ніякими іншими категоріями окрім прибутку. Я вважаю, що українське телебачення дуже сильно доклалося до всіх цих подій, які відбулися останнім часом і, до речі, М1 теж, коли крутив постійно російську музику. Це нічим не краще ніж російські серіали, це частинки одного ланцюга.
Наскільки інтернет важливий для українського музичного ринку?
Інтернет, звичайно, це дуже круто, він дає можливість спокійно працювати, як хочеш просувати свій продукт, немає ніяких обмежень. Але в нас тільки зараз почали з’являтися перші паростки музичної журналістики та критики. В нас немає жодних ЗМІ, яким би довіряли, які б допомагали відшуковувати людям в цій масі, просто гігантській масі музики, яка з’явилася, щось насправді коштовне.
Починають народжуватися нові музичні сайти, якісь музичні спільноти, платформи, об’єднання, те, що допоможе структурувати музичний простір і дати йому обриси ринку як такого. В нас немає ринку за великим рахунком, в нас є певні тусовки,особисті зв’язки. А ринок музичний складається не тільки з великих зірок, він складається з купи виконавців зі своїми неповторними аудиторіями. В нас є гурти, які вважаються популярними альтернативними, але які зберуть максимум тисячу. Більшість людей, які їх могли б слухати, просто не знають про існування цих груп, нема каналів, які могли б їм розповісти. Інтернет теж не завжди допомагає. Стає все складніше вибудовувати стратегію свого просування в інтернеті, яка тобі допоможе мати успіх, потрібно продумати, де та коли викласти матеріал. Але в нас багато молодих виконавців, які володіють інтернет-технологіями. Тому, зрештою, інтернет – це однозначно погано для Потапа і Насті, які звикли виїжджати просто на своїй популярності на ТБ. Але їхня аудиторія тупа і вона нічого не шукатиме, а аудиторія молодих виконавців сама шукає музику. Потрібно пояснити широкій масі людей, що не обов’язково вмикати Русское
радио”, що є багато якісної музики.
Які плани в твого гурту SWEETLO на майбутнє?
В нас, звичайно, плани великі, хочемо восени щось нове випустити, або альбом, або сингл, я не знаю, що це буде. Пісень вистачить і на три альбоми, але питання в часі і в доцільності цього. Ми ще хочемо відео зняти. В мене вже давно лежить пісня про війну, просто я її дуже важко з себе вичавлюю. Хочеться, щоб ця пісня була максимально чесною. Зараз дуже хочеться багато думати і багато говорити людям, пояснювати речі, якось висвітлювати. Потрібно допомагати хлопцям на Сході. Я взагалі закликаю всіх музикантів їздити, ходити в госпіталі. Бо для Вас це прийти і заграти три пісеньки, а для людини означатиме, що вона не одна.
Також плануються концерти. Але зараз через економічні обставини стало складніше їздити. В Україні дуже часто до музиканта ставляться так: мовляв, ми тобі дали змогу пограти, і все. Це присутнє навіть в клубах, які налаштовані на живу музику. Знов-таки, бо в нас немає мережі промоутерів, які б цим займалися.
А букінгові агентства?
Їх нема по суті. Вони не діють, ось в чому питання. В нас всі більш-менш нормальні музиканти вибудовують свої гастрольні графіки самостійно, покладаючись лише на власні зв’язки. Для молодих команд це дуже погано. Як довести якомусь клубу, що ти їм потрібний і що ти коштуєш не 1200 гривень? Питання інколи полягає в тому, щоб хоча б дорогу оплатити.
Важко поєднувати роботу журналіста і бути музикантом? Чи є якісь суперечності?
Є люди, які зайняті в музичній журналістиці чи розважальній, то це тільки плюс. Це можливості піару самого себе, ти просто в одній і тій самій царині, а в мене журналістика трохи інша, бо я журналіст громадсько-політичний. Тут, звичайно, важко, бо ти кожен день розповідаєш людям, що їх оточує, а потім ти цих людей маєш якимось позитивом здивувати. І це часом важкувато буває, бо ти виходиш на сцену і розумієш, що хочеш читати лекцію, але від тебе очікують іншого. Ну я намагаюся з цим боротися. В мене починає виходити сепарувати роботу і іншу роботу: потрібно залишати вся негативні речі поза сценою, а якщо вже хочеш сказати якийсь негатив, то зробити це в максимально гармонійній формі пісні.
І на завершення побажання читачам Blackjournal.
Я всім бажаю в ці складні часи вміти розслаблятися і відволікатися, це не означає, що я когось закликаю тупо виключитись з суспільного життя і робити вигляд, що це тебе не стосується. Просто потрібно вміти іноді відключати мозок і відпочивати, тому що зараз всі напружені та втомлені. І дуже важливо вміти від цього всього жаху, в якому живемо більше року, відволікатися. До речі, дуже раджу займатися благодійністю, тому що найкращий відпочинок — це зміна діяльності. Треба зрозуміти, що в нас зараз такий час, що потрібно працювати і дуже багато. За нас ніхто нічого не зробить у всіх сферах. І в музиці. Від кожного з нас залежить, чим це все закінчиться, що буде з цією країною. В нас вибору нема, потрібно, як казав Іван Франко: “Лупати сю скалу”. Всім наснаги в цьому, терпіння і все-таки не забувайте, що все буде добре.
Be First to Comment