Кантрі-фолк виконавець Sasha Boole: Чомусь в багатьох вітчизняних слухачів слово «українське» асоціюється з лайном

Sashа Boole — молодий український кантрі-фолк виконавець, який почав творчу кар’єру лише у 2012 року. Але вже має у своєму творчому доробку два студійних альбоми «Vol. 1” та “SurvivalFolk”, на підтримку якого відбувся великий тур — було відіграно близько 120 концертів, не тільки у містах України, але й далеко за її межами. Зокрема музикант виступав у містах Польщі,Німеччини та Чехії. На Батьківщині SashaBoole є бажаним гостем на великих музичних фестивалях, таких як “Захід”, “Respublica”, “Гогольfest”, “LvivAcousticFest” і т.д. Також цьогоріч музикант видає сингли на американському та аргентинському лейблах. Артиста вже встигли охрестити українським Бобом Діланом.  Музикант дав нам відверте інтерв’ю, в якому розповів про своє життя до музики, про різницю між слухачами в Україні і закордоном та про свій візуальний образ.

Нещодавно Ви презентували спільний спліт із столичним  гуртом «Krobak». Розкажіть,хто був ініціатором цієї співпраці, зважаючи на те, що у вас дуже різні жанри?

Ініціаторм був Ігор Сидоренко- гітарист гурту «Krobak», він же вокаліст гурту «Stoned Jesus».Ігор написав мені, що в нього виникла чудова ідея записати спільний різножанровий спліт, адже це буде значно цікавіше, ніж спліт пост-рокових команд.Я,звичайно,погодився. Ми шукали пісні, які будуть ексклюзивні  і не ввійдуть потім в жодний альбом. Першим мені свою пісню «A Song for Lovers» скинули хлопці з гурту «Krobak». Я тоді теж працював над своєю новою ліричною композицією «Love Songin Gm» і подумав,що ці дві пісні з однаковою тематикою ідеально підходять для запису. Ми записали студійні версії своїх пісень, такі народився наш спліт. На мою думку,вийшов чудовий експеримент.

Ви часто гастролюєте Європою. Чим відрізняється українська публіка від закордонної?

По-перше, закордоном люди уважніше слухають музику. Там,якщо слухач вже придбав квиток, то він поважатиме виступаючого. Вірогідність, що в залі буде тихо, майже стовідсоткова. В нас з цим часом набагато складніше. В наших людей збереглося таке дивне сприйняття концерту, як музичного супроводу під котлету. Звичайно, і в Європі таке трапляється, не завжди попадається вихована публіка, але там таке буває вкрай рідко. По-друге, там взагалі значно більше людей відвідують концерти, їх середній вік вищий ніж в нас. Якщо в  Україні концертна публіка- це переважно молодь, то в Європі абсолютно нормально зустріти на концертах людей, яким по п’ятдесят-шістдесят років. За кордоном у людей передпенсійного віку немає ніяких комплексів.

 

kXuA-Z2jIGUВи є одним з таких артистів, які спочатку «засвітились» закордоном, а лише потім стали популярними на Батьківщині. Як Ви вважаєте, чому такі ситуації трапляються? Чому в Україні не помічають талановитих музикантів?

В Україні зовсім немає музичної інфраструктури. Зовсім немає менеджменту, який би працював з молодими не мейнстрімним ивиконавцями. Відсутній інформаційний простір для такої музики. На комерційне радіо із фолк-музикою не пробитись, в крупних виданнях про тебе не напишуть. В українців набагато нижчий рівень споживання музики. Ми ще з радянських часів маємо комплекс меншовартості. Дуже яскраво це показують  останні події, коли після  теракту в Парижі в соціальних мережах всі почали писати, щось на кшталт: «Ой. Чому всі ставлять на автарки французькі прапори? В нас чине щодня людей вбивають, але ніхто нам не співчуває.» Це така  дурість. Був час, коли і українські прапори на аватарку ставили. Ми завжди тільки хочемо,щоб нас весь світ жалів, а самі не бажаємо ні створювати, ні споживати щось своє. В музиці так само. Досить часто коли комусь надсилаєш пісню, вказуючи, що виконавець з України, то тобі у відповідь приходить: «Ти шо,дебіл? Ні, я українське не слухаю». Чомусь в багатьох вітчизняних слухачів слово «українське» асоціюється з лайном.

Всі, хто хоч раз були на Вашому живому виступі, відразу помічали ваш яскравий візуальний образ. Ці вуса і капелюх стали невід’ємною частиною концертів. А як Ви вважаєте,  наскільки велику роль грає стиль у Вашій творчості?

 Я  так одягався ще задовго до того,як почав займатись музикою. Саша Буль, таким яким він є в житті, такім він є і на сцені. Після виступу я не знімаю капелюх і не одягаю спортивний костюм. Мені дійсно подобається так виглядати. Частково,тому що це виконує провокативну функцію. Через свій зовнішній вигляд я часто маю суперечки з усіляким бидлом, яке полюбляє мені кричати щось накшталт: «Опа, какие усы», а я відповідую «Є, шо ты сказал, иди сюда». Подібні ситуації мене дуже веселять.

До речі, зараз Ви у турі, в ході якого Ви відвідаєте не тільки міста України, а й поїдете за кордон. Які у Вас очікування від цього туру?

Очікування,як завжди, тільки найкращі. Моє життєве кредо- сподівайся на краще, готуйся до гіршого. Я завжди готовий, що можуть статись деякі неприємності,  адже це дорога, а в дорозі всіляке трапляється. Та попри все, вірю, що все буде добре. Музика — це пристрасть мого життя. Навіть коли я втомлений, я ніколи не скиглю і не кажу «Ні, о боже, в мене знову концерт». Тому мені  однаково подобається виступати, як в Україні, так і за кордоном.

У Вашій фолк-музиці підіймаються багато  актуальних гостросоціальних тем. Як Вам вдається поєднувати старовинну музику із сучасною проблематикою? І чи робите Ви це навмисно?

Насправді, я просто співаю про те, що мене хвилює. Коли ти живеш в такому інформаційному середовищі, бачиш той безлад, що коїться навколо, то просто неможливо залишатись осторонь і співати про різні  цяцьки.

До речі, не так давно вийшла Ваша нова пісня «Дупа депутата». Розкажіть,  як народилась ця пісня. І чи Ви спеціально приурочили вихід цієї пісні до дня виборів?

Я написав цю пісню безпосередньо перед виборами, і хотів,  щоб слухачі могли її почути якнайшвидше. Народилась ця пісня після того, як я повернувся із  чергових закордонних гастролей. Відвикши від нашої реальності, я був по-справжньому шокований, побачивши таку кількість предвиборчих біг-бордів. Буквально на кожному кроці на мене дивились ці жирні пихаті пики, які щось обіцяють. Від них реально не було де сховатись. Вмикаєш телевізор — вони, вмикаєш радіо — знову вони. Одного разу я просто вийшов з дому на пару хвилин до магазину  і, пройшовши  сто метрів, побачив з десяток біг-бордів.  В той момент я подумав: «Як мене  це вже задовбало». Це стало останньою краплиною,  коли я повернувся додому, я відразу сів і за п’ять хвилин написав пісню.

HQdhmmBKm7sВідомо, що у Вас немає ніякої музичної освіти. Більше того, Ви опанували гітару лише три роки тому, що не заважає Вам мати успішну музичну кар’єру. Але чи не хотілось Вам якось підвищити свій професійний рівень, чи Вас і так все влаштовує?

Звичайно, я  намагаюсь весь час розвиватись. Час від часу дивлюсь на «ютюбі» відео-уроки з гри на гітарі. Іноді я спеціально придумую складні пісні, які не можу спочатку зіграти, а потім сиджу і відточую свою майстерність. Але я не відчуваю нагальної потреби в отриманні якоїсь академічної освіти. Я і так нормально пишу пісні. Якщо мені раптом забракне музичних слів, то доведеться підвчити принципи побудови гармонії.  Але, як показує практика,є безліч людей, які мають абсолютний слух та декілька музичних освіт, для яких тоніка та домінанта – це не просто слова, і при цих всіх принадах вони все одно не можуть написати пісню.

Буквально за декілька років Вашої кар’єри Ви отримали неабияке визнання, як в Україні, так і за її межами. В чому причина такого швидкого зростання Вашої популярності?

Все дуже просто.  Я просто продав душу дияволу.

Чим  особисто для Вас відрізняється виступ у якості лідера гурту від виступу у якості сольного музиканту?

Коли ти один на сцені – це набагато  складніше, адже вся увага прикута тільки до тебе і зовсім немає можливості розслабитись. Коли позаду тебе стоять інші музиканти, то всі твої дрібні помилки не так помітні. Якщо щось піде не так, то можна відійти в сторону, поки в гітарист буде грати соло і всі будуть дивитись на нього. Виступаючи один, ти від першої до останньої секунди знаходишся під пильним оком глядача. Ти не маєш права ні на секунду «халтури». Секунда «халтури»  і все — ти втратив інтерес аудиторії. Через це треба бути завжди напоготові, вміти запалювати публіку та багато імпровізувати.

Ваше життя до того, як ви почали займатися музикою покрито завісою. Може, Ви розкриєте нам таємницю свого минулого? Чим Ви займались до музичної кар’єри?

Торгувався з дияволом, щоб дорожче продати власну душу. Насправді  раніше в мене все було, як у людей. Я вчився в університеті на журналіста, потім  навіть працював за фахом. Мало хто знає, що я навіть донедавна вів передачу на «Першому національному». Зараз в мене не має ні часу, ні бажання, щоб займатись журналістикою.

Що для Вас є мірилом якості Вашої музики. Можливо, це повні зали чи якісь музичні премії, чи свій варіант?

Для мене мірило якості — це відгуки шанувальників. До премій я ставлюсь скептично. Це річ дуже суб’єктивна. Я дуже не люблю будь-які музичні конкурси, бо не розумію, як можна оцінювати музику. У кожного в музиці своя особлива енергетика та подача. Як кажуть, на колір і смак всі фломастери різні. Можливо дати оцінку, наприклад, технічності чи рівню володіння інструментом. Але музика – це, в першу чергу, душа. Душу ніхто не оцінить.

Следите за нами в социальных сетях:

blackjournal.in.ua

Be First to Comment

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *