ЮЛІЯ ПАРАМОНОВА: ПРАЦЮВАТИ З АРТИСТАМИ ПОТРІБНО ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ ЛЮБОВІ

Про те, як просте захоплення музикою ТАРТАКа переросло в роботу піар-менеджера групи, про безліч хобі про найважливіше в житті. Читайте в інтерв’ю з Юлією Парамоновою.

 

БЕЗПОСЕРЕДНЬО ПРО ПІАР

Почати варто з того, що ТАРТАК я слухаю з 2004 року, з Помаранчевої революції. Дуже добре пам’ятаю, як хлопці виконували «Я Не Хочу», я тоді стояла під сценою на Майдані і, вперше почувши наживо гурт, відчувши шалену енергетику, послухавши тексти пісень, я зрозуміла, що моє захоплення цією музикою буде дуже тривалим.
В мене дві вищі освіти, близько семи років працювала в галузі політики: прес-секретарем, політтехнологом, але раніше ніколи не мала ніякого відношення до шоу-бізнесу, хоча скажу відверто: в дечому, на жаль, ці дві галузі дуже схожі.
Якось у Львові мав відбутися концерт Тартака, на той момент ми вже були трохи знайомі із Сашком завдяки соцмережам, спілкувалися, і під час «живої» зустрічі ми з ним дуже багато говорили про творчість, про доцільність та певні правила використання соцмереж для музикантів (я непогано розуміюсь на SMM). Після нашої розмови Сашко запропонував мені спробувати попрацювати піар-менеджером його луцького бісайд проекту «Був’є», а я, звісно, погодилась. Проект «Був’є» через певні обставини розвивався не так швидко, як нам хотілося, а жага до роботи була неймовірною, мені все було цікаво, все в кайф — тому поступово я почала допомагати з інтерв’ю, час від часу навіть брала на себе обов’язки менеджера Сашка Положинського, коли він мав якісь виступи поза ТАРТАКом, в той же час почала вести сторінки ТАРТАКа у всіх соцмережах. Розумію, що маю не стільки багато досвіду, але постійно вчуся чомусь новому, я відкрита для нових знань та дуже швидко вловлюю всі нюанси.
Наразі навіть не можу сказати, що є піар-менеджером в чистому виді — коло моїх обов’язків не обмежується тільки суто піаром. Я і в тури, на виступи дуже часто з хлопцями їжджу. Приємно, коли підходять незнайомі люди, які мене знають по імені, за щось дякують, передають вітання. Найвідданіших прихильників творчості ТАРТАКа, звісно ж, знаю в обличчя, постійно з ними спілкуюсь в соцмережах, відповідаю на питання про творчість гурту.
Взагалі вважаю, що для артистів, для команд артистів дуже важливо бути відкритими для комунікації з фанами.

ТАРТАК

Приблизно рік тому мені пропонував співпрацю ще один гурт, але я відмовилась. Можливо, це непрофесійно, але мені дуже важливо, з ким я працюю. Якщо я кажу комусь, що музика ТАРТАКа крута, то це я кажу не тому, що я працюю з ними, а тому, що я дійсно так думаю.
Всі альбоми гурту в мене на фізичних носіях в машині, постійно слухаю — не набридає. Улюблений альбом — «Гуляйгород».
Я вважаю, що працювати з артистами треба через призму любові і бути, в першу чергу, відданим шанувальником, не забуваючи, звісно, про професіоналізм.

Відносини в групі. Я сама неконфліктна і дуже відкрита людина, обожнюю нові знайомства та завжди намагаюся бути таким собі «дипломатом». Вважаю, що тімбілдінг — річ дуже важлива і ніколи не варто про неї забувати. В ТАРТАКу людиною, яка всіх об’єднувала, був наш клавішник та концертний директор Андрій Благун, який, на жаль, нещодавно нас покинув за сімейними обставинами. Мені особисто було працювати з Андрієм дуже легко та приємно, зараз його дуже не вистачає, але я з ним постійно на зв’язку — щось запитую по робочих моментах, прошу порад, та, звісно ж, кличу назад до України.
З хлопцями мені дуже комфортно, з дитинства краще почуваюсь в чоловічих компаніях, тому тут проблем не виникає взагалі.

Про концерти. Коли є можливість — завжди їжджу з ТАРТАКом в тури. По-перше, обожнюю мандри, мені дуже подобається відчуття дороги, не відчуваю втоми від подорожей. Я досить легка на підйом, звикла до того, що в один момент ти можеш бути десь в Києві, а за півгодини нашвидкоруч позбирати речі та вже прямувати кудись за сотні кілометрів. Люблю спостерігати за реакцією прихильників на концертах, бачити все зсередини, так би мовити.
3nGVPgwIBI4
Про Сашка. Сашко Євгенович у нас класний, але, я думаю, читачі про це і самі знають. Якщо сказати про нього в кількох словах: він дуже порядний, прямолінійний та талановитий. Я часто кажу, що мені з Сашком працювати досить легко, бо я ставлюся до нього, насамперед, як до близької людини та друга і вже настільки відчуваю його настрої навіть через написані повідомлення в фейсбуці, що знаю, коли варто вирішувати якісь робочі питання, а коли краще «перечекати». Він неймовірний перфекціоніст — вибагливий як до оточуючих, так і до себе. Це дуже стимулює до постійного професійного росту.

ХОБІ, МУЗИКА, ЛІТЕРАТУРА ТА КІНО

Музика. Я страшенний меломан, без музики свого життя не уявляю. Особливо кайфую від довгих подорожей за кермом, коли є можливість на самоті послухати улюблені пісні та ще глибше відчути їх. Більше за все люблю рок, репкор, метал, альтернативу, але під настрій можу слухати майже все.
Українську музику слухаю навіть частіше, аніж закордонну, дуже хочеться, щоб наш народ якомога скоріше зрозумів, які унікальний культурний спадок ми маємо — не треба нічого вигадувати, нічого запозичувати, а тільки «копати вглиб». Улюблені українські виконавці: звісно ж, ТАРТАК, луцький гурт ФІОЛЕТ, O.Torvald та Kozak System. Щодо Фіолету — завжди кажу, що при правильній організації менеджменту, розвитку самого Колоса та музикантів гурт може стати популярнішим, ніж Океан Ельзи, хіба що музика у лучан не така комерційна, а от лірика — набагато глибша. Вже не одну людину «підсадила» на музику ФІОЛЕТу.
Kozak System грають дуже круту та потужну музику, кожен їх концерт — це перш за все шоу та драматургія, просто неможливо встояти на місці, коли чуєш їх. Це те саме «коріння», про яке я казала вище. Шкода, що хлопців цінують та сприймають в Європі краще, ніж на Батьківщині — такого просто не має бути! Щиро сподіваюсь, що незабаром все зміниться.

OgW6wfwsdgMЛітература. Багато читаю з дитинства, може, саме тому в мене поганий зір. Хіба зараз, в Києві, не маю достатньо часу для читання, хоча я регулярно заходжу до книгарень та купляю собі щось новеньке, сподіваючись, що «дійде черга». Я в цьому сенсі такий собі «олдскульщик» — краще сприймаю саме паперові книжки. Є дуже багато улюблених авторів, але всі друзі та знайомі знають про моє захоплення Сергієм Жаданом. Збірка поезії «Життя Марії», наприклад, зараз завжди зі мною, багато віршів знаю напам’ять.
До речі, є така дивна річ, про яку знають всі прихильники творчості Сергія: якщо хоча б раз почуєш наживо, як він читає свої вірші, то, читаючи його вірші, чуєш в голові саме його голос та інтонації.

Кіно. Я дуже люблю картини режисера База Лурмана: «Мулен Руж», «Ромео + Джульєта», «Великий Гетсбі». Лурман — це мішура і надмірність емоцій, фарби і гротеск, епатаж і досконалість кожного кадру. Ніколи не пропускаю прем’єр Marvel — «Месники», «Капітан Америка», «Залізна людина», вони, можливо, не дуже глибокі, але завжди піднімають настрій. Дуже люблю змістовне кіно, один з найулюбленіших фільмів — французька картина «1+1» («Intouchables»). Після перегляду цього фільму я взагалі дуже багато у власному житті переоцінила. Найдієвіший спосіб боротьби з поганим настроєм — це допомогти тому, кому гірше: чим більше віддаєш — тим більше отримуєш. До речі, часто цитую головного героя цього фільму: «Не чекай, що стане легше, простіше, краще. Не стане. Труднощі будуть завжди. Вчися бути щасливим прямо зараз. Інакше не встигнеш».

YJqsAnWvr2MХобі. Маю дуже багато захоплень. Одне з найбільших — коні. Я настільки відчуваю цих найпрекрасніших та в світі тварин, мені навіть просто підійти та обійняти коня — це щастя. Вони дуже розумні та близькі за психологією до людей: відчувають настрій, з яким ти приходиш до них, розуміють інтонації, вміють навіть хитрувати. Вдома займалася верховою їздою та трохи конкуром (стрибки на коні через перешкоди), «брали» більше метра в висоту, багато хто дорікав мені небезпечністю хобі (це дійсно так, адже, за статистикою, верхова їзда за рівнем травматизму така сама, як захоплення мотоциклами). Тренери мені часто казали, що я безстрашна — кілька разів падала, піднімалася, та одразу сідала в сідло. Як кажуть, якщо ти ніколи не падав з коня — ти просто ще недостатьно часу займаєшся верховою їздою. Падіння і в спорті, і в житті неминучі, головне — вставати та «знову сідати в сідло».
До речі, маю татуювання на руці — стилізованного коня, це для мене образ Парагвая — найулюбленішого коня, на якому я тренувалася вдома. Не знаю, чи буде можливість далі займатися верховою їздою, дуже б хотілося, але, принаймні, нагадування про цей період життя назавжди лишиться на моїй правій руці.
До речі, татуювання теж дуже люблю, хоча не всі сприймають це адекватно. Всі ці запитання та коментарі в стилі «це ж на все життя!» інколи дратують, правда. Вважаю, що можна в житті робити все, від чого отримуєш кайф, якщо це не приносить шкоди іншим людям. Це твоє тіло і ти сам вирішуєш, що з ним робити. Коли мені кажуть: «А коли тобі буде 65 років, як твої татуювання виглядатимуть?» — завжди відповідаю, що якщо в 65 років мене хвилюватиме тільки те, як виглядають мої татуювання — то я буду щасливою людиною».
Маю доньку, їй майже п’ять років. Намагаюся бути прикладом для неї, та перш за все, спілкуватися «на рівні» — мама має бути кращою подругою, має розуміти та підтримувати в будь-яких ситуаціях. Музику ТАРТАКа вона обожнює, в машині слухаємо тільки «ДжАнгел» та «Мій Лицарьский Хрест». Якось показала їй відео, де я стрибала зі сцени — з тих пір мріє про стейдждайвінг. Думаю, трохи ще підросте — та допоможу їй здійснити мрію.

Про пріоритети в житті. Найголовніше в моєму житті — саморозвиток. Найбільший кайф — це коли ти ставиш собі цілі і, попри певні складнощі, досягаєш їх. Завжди спонукаю всіх близьких та друзів до розвитку, людина, яка стоїть на місці, не може бути гармонійною, не може віддавати цю гармонію оточуючим.

Следите за нами в социальных сетях:

blackjournal.in.ua

One Comment

  1. Inna
    10/19/2015
    Reply

    Прекрасная светлая девушка! Так держать и только вперёд!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *