«Milkit» — молода вінницька рок-група, що вже встигла гучно заявити про себе на вітчизняній сцені. Заснована 19 травня 2009 року. Їх драйвові пісні змушують ваші серця битися у ритмі рок-н-ролу. Нещодавно світ побачив дебютний студійний альбом групи — «Amsterdam», бо до цього слухачам доводилось задовольнятись лише поодинокими синглами. Лідер групи Денис Токарчук дав нам ексклюзивне інтерв’ю, у якому розповів про новий альбом та про речі, які впливають на творчість групи.
Ви йшли до свого дебютного альбому «Amsterdam» довгих п’ять років. У нього ввійшли як і абсолютно нові, так і раніше презентовані пісні. Розкажіть, як створювався альбом?
Ми мріяли записати платівку буквально з дня заснування групи. Але чомусь завжди відкладали цей момент у довгий ящик. Одного разу ми просто зрозуміли, що далі група не може існувати, не маючи повноформатного студійного альбому, який ми могли б показати слухачам. Працювали над альбомом доволі довго. У нього ввійшли ті пісні, які, на нашу думку, були найяскравіші, які найкраще смакували нашим фанатам. За час існування групи відбулося дуже багато кардинальних змін: ми подорослішали, як музиканти, багато чого навчились, змінились наші пріоритети і погляди на життя. Саме тому у альбомі зібрані абсолютно несхожі за тематикою та жанром пісні, написані у різний час, щоб показати усе різнобарв’я палітри нашої творчості.
Більша частина Вашого альбому складається з пісень англійською мовою. Чому саме англійська?
Ми не намагались навмисно зробити більшість пісень англійською. Просто рік тому в нас була така хвиля у творчості, що писались виключно пісні англійською. Нам вони здались досить гарними та вдалими і публіка на них дуже жваво реагувала. Тому ми вирішили включити їх до платівки.
На звороті компакт-диску Ви вказали швидкість руху у автомобілі під час прослуховування пісень з нового CD. Як народилася ідея зробити таку оригінальну «фішку»?
Якось ми сиділи і обговорювали теорію прослуховування музики в машині. Є така теорія, що тільки коли слухаєш музику під час автомобільної подорожі, розумієш, які пісні тобі по-справжньому подобаються. Хтось запропонував позначити швидкість руху для прослуховування наших пісень. І ось коли платівка була вже записана, ми катались за містом і визначали найдоцільнішу, на нашу думку, швидкість їзди.
Ще рік тому «Milkit» у всіх асоціювався лише з чуттєвою, романтичною лірикою. Зараз у вашому репертуарі з’явилися нові гостросоціальні пісні, такі як «Відрада» та «Бандера прийде». Яка причина?
Пісні народжуються після якихось пережитих емоцій та вражень. П’ять років тому ми були ще мрійливими юнаками, літали десь у хмарах, і в головах були лише одні дівчата. Наші найбільші серйозні переживання та потрясіння були пов’язані з коханням та зі стосунками, відповідно це нас надихало, про це ми і писали пісні. Зараз, коли складна ситуація в країні зачіпає навіть байдужих, аполітичних людей, ми теж не можемо залишатись осторонь. Особисто я дуже болюче переживаю ті страшні, трагічні події, які зараз відбуваються в країні. Цим емоціям потрібен був якийсь вихід, так і пишуться подібні пісні. Хоча пісня «Відрада» була написана ще за півроку до Євромайдану, просто була презентована широкому загалу безпосередньо під час революційних подій. Я навіть пам’ятаю момент, коли я йшов по вулиці додому, і раптом мені в голову прийшли перші рядки цієї пісні. Тільки-но переступивши поріг дому, я взяв до рук гітару і буквально за декілька годин ця пісня вилилась на папір. Це було, немов своєрідне осяяння.
Тобто можна сказати, що Ви у цій пісні передчували «Революцію гідності»?
Там немає передбачення подій, як такого. Я просто хотів показати ту прогнившу систему, ту корупцію та вседозволеність влади, яка була, і, на жаль, залишається зараз. Під час Євромайдану ми навіть не хотіли виконувати «Відраду» на концертах, тому що там є такі слова: «Я перестав бути вірним народу, який не б’ється за власну свободу». Тоді народ якраз повстав і почав боротися. Але зараз, коли з тих подій пройшов цілий рік, стало тільки гірше. А частина людей взагалі борються не за свободу, а за те, щоб так і надалі залишатись в рабстві. Я бачу, що моя пісня продовжує бути актуальною і сьогодні.
Хто для Вас особисто є Степан Бандера, що Ви вирішили присвятити йому пісню?
Я поважаю Степана Бандеру, бо це людина, яка зробила великий вклад у боротьбу за свободу та незалежність України. Але метою пісні не було якось його прославити чи звеличити. Я взагалі вважаю, що людина сама повинна вибирати яких героїв їй шанувати. Для кого повстанці УПА герої, для когось зрадники – це абсолютно нормально. Просто треба правильно доносити історію, а в нашій країні історію не завжди пишуть люди, які в ній розбираються, частіше за все це роблять політики. Ця пісні є тонким стьобом над «правдивими» українськими та російськими ЗМІ, які іноді таке городять, що аж вуха у трубочки згортаються. Також це є стьобом над «ватниками», які свято вірять у все, що скажуть по телевізору. У те, що ми їмо російських безвинних немовлят та вбиваємо маленьких снігурів. І, на жаль, цих «ватників» стає все більше, вони наступають з усіх сторін на нашу країну, тому хай краще бояться собі Бандеру і залишаються вдома.
Напередодні Різдва Ви зробили справжній подарунок своїм шанувальникам у вигляді свого сольного синглу «Росами». Чи це означає початок вашої сольної кар’єри?
Та ні, я не збираюсь робити якийсь окремий проект для сольних пісень. Просто є ряд пісень, які не підходять під формат групи «Milkit», але досить гарно звучать в акустиці. Вони для мене дуже багато важать, я вклав у них частинку своєї душі, тому не хочу, щоб вони залишились не почутими. Пісня «Росами» одна з них, в свій час вона не дійшла до аранжування разом з гуртом, тому я вирішив записати її сольно в акустиці. Хоча на останньому концерті ми виконували її разом, так само у акустиці, але вже з бас гітарою та ударними.
Нещодавно Ви презентували на сторінках соціальної мережі свій новий проект «Лазерний бобер», але нічого детально не написали про нього.
Це не є якоюсь окремою групою, чи проектом. Просто три роки тому на одній з репетицій нас схватила «дурка», ми вирішили обмінятися інструментами, потім наш бас-гітарист Артем Попик почав співати пісню «Медведица». Нам було дуже весело і тому ми вирішили ось так от попустувати на концерті. Публіці це неймовірно сподобалось. І з того дня це стало нашою «фішкою» мінятися інструментами на виступі і грати. Одного дня до мене зателефонували хлопці з групи і сказали, що те, як ми божеволіємо на сцені, буде називатись «Лазерний бобер». Ось так світ побачив наш вокально-критинській ансамбль.
Що для вас музика?
Музика для мене: це стан душі, це повітря, яким я дихаю. Багато моїх знайомих в молодості були затятими рокерами, а коли в них з’явились власні родини та престижні роботи, вони кидали заняття музикою. І тільки раз на десять років могли взяти до рук гітару і згадати кілька простеньких акордів. Я взагалі не можу уявити себе без музики. Як би я не був зайнятий, скільки б у мене справ не було, я завжди знаходжу час для музики.
«Milkit» в інтернеті часто порівнюють з групою «Nirvana». Як Ви до цього ставитесь?
Це нам дуже імпонує. Коли тебе порівнюють з такою легендарною особистістю, як Курт Кобейн, це сприймається, як комплімент. Група «Nirvana» дуже сильно вплинув на нашу творчість, але це не означає, що ми намагаємось бути на нього схожими. Адже на творчість впливають навіть найпопсовіші групи, вони показують, як не треба грати.
Наостанок порада читачам «Blackjournal»
У мене лише одна порада: завжди залишатись собою. Тому, щоб не сталося, треба гнути свою лінію.
Be First to Comment